22 червня – День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні

Jun 19, 2018
22 червня 1941 року розпочався найкривавіший період у трагічній історії Другої світової війни, що завдала нашому народові страшних та непоправних втрат - забрала життя мільйонів українців, дощенту зруйнувала міста і села.

Вічна пам'ять полеглим на полі бою!

Честь і слава – живим героям!

 

22 червня – День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні. Це одна із найбільш сумних дат у нашій історії.

Щороку ми згадуємо про тих, хто так і не повернувся з війни. Про тих, хто кров’ю і потом відстоював перемогу. Про тих, хто прийняв на себе цей страшний удар в роки Другої світової війни і про тих, чиї життя були покалічені та зруйновані іншими людьми.

Не було такої родини, яка б не зазнала втрат і поневірянь. Загарбники зруйнували міста і села, фабрики і заводи – все, що було створене нелегкою працею, зусиллями кількох поколінь. У боях загинуло багато синів та дочок України, вороги вбивали та катували мирних жителів, вивозили юнаків та дівчат на роботу до Німеччини.

На світанку 22 червня 1941 року війська нацистської Німеччини та її союзників перетнули кордон СРСР. Червона армія набагато перевищувала Вермахт за кількістю особливого складу та техніки, але її керованість була значно нижчою. У ході прикордонних боїв у районі Дубна, Луцька та Бродів радянські механізовані корпуси були розбиті. Червона армія почала відступ до Дніпра.

Подальші бойові дії на території України у 1941 році перетворилися для радянських військ на катастрофу. У серпні - жовтні 1941 року Червона армія в Україні була фактично знищена. Кількість загиблих радянських бійців досі точно невідома. У величезні оточення ("котли") неподалік Умані, Києва, Мелітополя потрапили близько 1 млн. червоноармійців.

Після боїв на Кримському півострові радянські війська відійшли до Севастополя. У серпні 1941 року Гітлер відхилив пропозицію командування сконцентрувати сили у напрямку Москви. Його директива передбачала розворот і наступ німецьких військ на південь. Київ опинився у "лещатах". Незабаром німці зімкнули кільце оточення. 19 вересня 1941 року Червона армія залишила столицю України. Оборона Києва тривала 72 дні - довше, ніж опір цілої Польщі у вересні 1939 року. Наприкінці вересня оточені радянські війська були розгромлені. За німецькими даними 665 тис. військових Червоної армії потрапили у полон. На початку 1942 року радянське командування повело на українській території декілька наступальних операцій, які не виправдали сподівань. У травні - липні 1942 року німці поновили наступ. Вермахт розбив радянські війська під Керчю, Харковом та Севастополем.  Тільки полоненими Червона армія втратила близько 500 тис. військових. Вся Україна була окупована 22 липня 1942 року.

нацисти разом із союзниками розчленували українські землі на декілька адміністративно-територіальних утворень:

-Трансністрія, що стала частиною Румунії (центр - Одеса, губернатор - Георге Алексіяну).

-Дистрикт «Галичина» в складі польського Генерал-губернаторства (центр - Львів, губернатор - Отто Вехтер).

-Райхскомісаріат "Україна" (центр - Рівне, райхскомісар - Еріх Кох).

-Зона військової адміністрації (Чернігівська, Сумська, Харківська, Сталінська (нині - Донецька), Ворошиловградська (нині - Луганська) області). У цих районах вищим територіальним органом влади оголошено Вермахт.

-Кримський півострів номінально перебував під цивільним управлінням як складова частина Райхскомісаріату, але фактично під військовим як ближній тил Вермахту в 1941-1942 та 1944 рр.

-Закарпаття ще з березня 1939 року входило до складу Угорщини під назвою "Підкарпатська територія" з центром у м.Ужгород.

Нацистський «новий порядок» означав для місцевого населення терор та голод.

Для ліквідації євреїв, циган та комуністів нацисти створили спеціальні підрозділи із членів СС та гестапо - айнзацгрупи. Українці не підлягали негайному винищенню, але політика расової сегрегації та геноциду також зачепила їх. З'явилися крамниці, ресторани «лише для німців», у містах відводили для них цілі житлові масиви. Киянам заборонили селитися на Печерську та деяких інших районах міста... Гітлер прагнув зменшити кількість споживачів сільськогосподарської продукції. Тож у листопаді 1941 року на таємній нараді у Східній Пруссії він прийняв рішення про організацію штучного голоду в Україні.  Федір Пігідо-Правобережний згадував: «Зима прийшла сувора, холодна. В містах хліба не було. Приділ хліба лише в Києві - сто грамів на день якоїсь суміші просяного борошна з лушпинами - не давав можливості підтримувати життя. М'яса і товщу, звичайно, населення не одержувало; купувати ж на чорному ринку мали можливість лише спекулянти. Починалось так зване «мішочництво», починалось масове вимирання інтелігенції». 

За часи Другої світової війни Україна  втратила 19% населення. Загинуло 8 млн. українців, з них 5,2 млн. - цивільного населення. Оскільки історики вважають, що за часи Другої світової війни не народилося понад 2,4 млн. немовлят, загальні демографічні втрати досягають 10, 4 млн.

Загальні матеріальні втрати України оцінюються в 285 млрд.карб., або 100 млрд.доларів (40 % загальносоюзних втрат).

Було зруйновано:

5 600 мостів.

700 міст.

28 000 сіл та колгоспів.

 16 000 підприємств.

18 000 медичних закладів.

33 000 навчальних закладів.

320 000 господарств.

 

 

 

 

 

Відеоматеріали:

Відеосюжет «Останній напис» (Виробництво: Перший Національний канал України, 2014):  https://www.youtube.com/watch?v=bPw9NW0_00o